Наше село

Село Личанка є самостійною адміністративно-територіальною одиницею в складі Києво-Святошинського району Київської області.

Землі Личанської сільської ради межують: з півночі по адміністративній межі Музичанською сільською радою, зі сходу – по адміністративній межі Шпитьківською сільською радою, з заходу – по адміністративній межі Бузівською сільською радою.

Загальна площа земель в адміністративних межах сільської ради становить 1019,7 га  з них площа населеного пункту 372,8 га, кількість дворів 381.

Загальна кількість населення становить 1083 чол. За період 2015 року, станом на 01 січня 2016 року, на території села Личанка: народилося – 6 дітей; померло – 9 чол.

ІСТОРІЯ СЕЛА

Село Личанка розташоване у лісостеповій зоні правобережної України на Київщині за 30 км. від Києва, недалеко древньої Білогородки, ближче Ясногородка і поруч с. Шпитьки.

Землі села лежать на так званому Київському плато з висотами 160-180м над рівнем моря. Найвищою точкою нашої місцевості є одна з вершин піщаного валу, що тягнеться від Бузови до Личанки і зветься «Могилою».

В працях В.Б. Антоновича «Археологическая карта Киевскойгубернии», 1895р. згадується нововиявлена пам’ятка археології – курган IIIст. до н.е. – І ст. н.е. Ще в 30 роках ХХ ст., як згадують старожили, на Могилі лежав камінь з написом. На жаль, зник ще до ІІ світової війни.

Нині відомо про існування у трикутнику між Дніпром, Ірпенем і Стугною (Россю) в ІХ – ХІІ ст. 255 поселень. Цей трикутник і був центром з назвою Русь. До прийняття християнства князем Ігорем та Ольгою поляни жили родовими кланами і поклонялись Богам Природи. Язичницькі свята (Трійця, Купайла, Стрітення та ін.) перейшли до християнства і святкують донині.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь і, як говорить літопис, «почав ставити церкви і людей на хрещення приводити».

У 992 році був закладений Білгород, де згодом була утворена єпархія.

У «Повісті минулих літ» згадуються набіги кочівників на Русь, які перешкоджали розвитку древньої держави.

Найбільша трагедія слов’ян – нашестя татаро-монголів у 1240 році. Упав зруйнований Київ, Білгород і всі поселення довкола. Люди покидали свої оселі й тікали у дрімучі ліси, недосяжні для ворога. Чорний страх смерті зійшов на наших предків. Та проходили роки, десятиліття, наперекір всьому, не згасало життя. Поступово розвивалася торгівля, народжувались нові люди, відроджувались християнські традиції і в потаємних монарших скитах зароджувалась національна ідея, бо ще наприкінці ХІІ ст. в літописах з’явилась назва «Україна».

З ХVI ст. починається довготривале засилля Польщі. Закріпачувалось населення. Виникали повстання. В ході визвольної війни 1648-54 р.р. під проводом Богдана Хмельницького відзначилась Білгородська сотня в числі 16-ти сотень Київського козацького полку, розгромивши польські гарнізони в Боярці, Гатному, Шпитьках. Це відомо з історичних джерел.

Вся Україна за часів гетьманщини була поділена на сотні і полки, як адміністративно-територіальні одиниці. Не виключено, що Личанка, як і Шпитьки, вже давно існувала та була спустошена ворогами. А писемна згадка про село з’явилась у 1720 р. в складі Ясногородської волості.

В 1772 р. містечко Ясногородка мало 80 дворів, Бузова – 79, Неграші – 31, Личанка – 40, Шпитьки – 63. Власниками були князі Шуйські.

1861 р. відмінено кріпосне право. Організовано 4-х ступеневу систему управління: губернія, округ, волость, сільська громада.

Відомий краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаниях о населенных пунктах Киевской губернии» пише, що в селі Личанка жителів 484 особи, землі 883 десятини. На початку ХХ ст. в с. Личанка налічувалось 121 двір, 627 мешканців, 953 десятини землі.

З 1905 року с. Личанка з деякими навколишніми селами належали пану Терещенку. Він збудував у селі 3-х класну школу, в якій навчалося післявоєнне покоління.

Жителі села ходили на богослужіння до церкви села Шпитьки, збудованої також Терещенком.

А в 1917 році відбулась Жовтнева революція. Та політична боротьба і громадянська війна тривали до 1920 року. Влада змінювалась від Центральної Ради, гетьмана Скоропадського до переможної влади більшовиків. На місцях створюються революційні комітети, виконуючи лозунг «Земля – селянам», «Фабрики і заводи – робітникам». Постановою Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 8 лютого 1919р. утворювались сільські Ради.

Першим головою був Йосип Іванович Бойко.

В 1929 р. створено в с. ЛичанкаМакарівського району колгосп «Нове життя», котре очолив Михайло Зіновійович Черниш. Через два роки завершено колективізацію. Голодні 1932-33 р.р. переживалися важко.

Активісти відбирали все зерно на держпоставки. Правлінням колгоспу було організовано видачу хліба (100 гр.) і картоплі (500 гр.) на трудодень, аби врятувати людей від вимирання.

1939-1945 р.р. – ІІ Світова війна. Захищати Батьківщину пішли всі дорослі чоловіки. Не повернулись до рідних домівок більше 100 синів нашого маленького села.

З 1944 року, коли ворога погнали на Захід, відновив роботу колгосп. Постало питання додаткової мобілізації чоловіків, постачання сільгосппродукції фронту. Будуються нові приміщення ферм, засіваються зернові культури, вирощується льон, картопля, висаджуються сади. Люди віддають всі сили на відновлення мирного життя.

З 1963 року колгосп села Личанки приєднано, як  відділок, до радгоспу «Шпитьківський»,Личанська сільська рада рішенням Київського облвиконкому від 10 квітня 1972 року була розформована, а село підпорядковано Шпитьківській сільській раді Києво-Святошинського району.

1986 року, в тяжке чорнобильське лихо, наші односельчани беруть участь у ліквідації аварії на атомній станції.

1987 рік – відзначається 70 – річчя Жовтневої революції.

Генеральний секретар партії  М. Горбачов проголосив: «Саме в оновленні суспільства та інтенсивному розвитку соціалізму ми бачимо своє першочергове завдання»…

Та історія вийшла на новий рубіж. Український народ, скориставшись правом на самовизначення, з 24 серпня 1991 року живе в незалежній Україні. Вже вітер тріпоче жовто-блакитний прапор, в Парламенті обирається перший Президент.

Між тим, в нашому селі відбуваються позитивні зміни. За ініціативи Володимира Івановича Спасіченка, підтримки Михайла Петровича Спасіченка і громади розпочалась газифікація села. Згодом відбуваються зібрання мешканців села з вимогою відновити Личанську сільську раду. Таку ініціативу підтримує район.

І рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 8 вересня 1994 року створена Личанська сільська рада з розміщенням її в с. Личанка, вул. Центральна 62.

На 20 листопада 1994 року були призначені вибори депутатів і голови Личанської сільської ради. Володимир Іванович Спасіченко був обраний першим головою Личанської сільської ради в незалежній Україні

З 1998 року розбудовував село на посаді сільського голови Тимошенко Микола Олексійович, з 2002 по 2010 рік – Дехтяренко Віктор Іванович.

З 2010 року на посаду сільського голови с. Личанка обрана Халматова Інна Миколаївна.